Летять лелеки в рідну Білорусь

 

ЯКЩО НАРОД забуває свою історію, свої ви­токи, традиції, мову, зрікається свого націо­нального «я» - він прире­чений на зникнення, на по­ступове розчинення серед мільярдів інших людей. Може саме тому поняття "земляк" дуже близьке до поняття "родич", може тому, будучи далеко від батьківщини, люди однієї національності тягнуться одне до одного, прагнучи вкупі відчути себе часточ­кою саме свого народу, зберегтися як етнос.

Донбас - багатонаціо­нальний край. Його геогра­фічне розташування, гео-політичні чинники зумови­ли те, що тут проживають представники чи не всіх національностей колиш­нього Союзу. Українці, ро­сіяни, білоруси, вірмени, євреї, татари - невеличка частина того національно­го розмаїття, яке є в нашо­му краї.

Білорусь - країна лісів і боліт, Батьківщина мужніх, сильних, вольових та водночас щирих, гостинних і веселих людей. Край, який першим прийняв удар фа­шистської загарбницької машини і вистояв, втратив­ши половину свого насе­лення. Білоруси міста Білицького добре це зна­ють і пам'ятають. Після війни через різні причини вони опинилися тут і все  життя віддали шахті, школам, самовідда­но відбудовуючи мирне життя. Але коріння своє не забували ніколи - спілкува­лися, влаштовували вечори відпочинку, співали Білоруські пісні, листува­лися із земляками.

У 2003 році в місті утворилася нова громадська організація - культурно-просвітниць­ке товариство "Неман", яке очолила бібліотекар ЗОШ №9 Зінаїда Дмитрівна Хацкевич   Створилося воно за активної допомо­ги і сприяння Донецької обласної організації "Неман", яку очолював А. А. Окушко - генеральний ди­ректор АТЗТ "Фірма "Меблі". Відчувши потужну підтримку з області, біло­руси Білицького розгорну­ли енергійну діяльність. У музеї бойової слави офор­мили куточок, присвяче­ний їхній Батьківщині. "Вечна жыві і квітней, Беларусь!" - рефрен державно­го гімну, текст якого зустрі­чає кожного, хто відвідує цю своєрідну експозицію. Художні книги рідною мо­вою, документальні твори, газетні публікації - з ними можуть ознайомитися всі бажаючі. В альбомі, офор­мленому членами органі­зації, - розповіді про долі білицьких білорусів, їхні фото, інформація про діяльність товариства. Гортаючи його, зустрічаєш добре знайомі прізвища: подружжя Полкових, Н. Г. Рада, Н. М. Головченко, Л. М. Козик та М. Н. Хрол. Т. В. Фролова - ветерани і активісти білицькоі міської громади. Добре знають го­родяни шахтарську динас­тію Нестеровичів, імена трудівниць 3. М. Новикової, В. С. Кибенко, родину Синиць. Крізь пекло конц­таборів пройшла Т. І. Кибак, по праву білорускою вважається українка О. П.Щербинка, фронтовичка, адже медаль "За бойові заслуги" одержала за звільнення Білорусі. Міцно тримає своїх дітей мати - Білорусь: С. Г. Ремінна ра­зом з сином їздила у рідні місця, була всюди, куди кликала її пам'ять. А ось Л. Г. Мороз, пропрацювавши все життя на шахті,  повер­нулася додому, так і не зу­мівши порвати ту міцну нить, яка зв'язувала її з Білоруссю.

Розповідаючи про долі своїх друзів, Зінаїда Дмит­рівна хвилюється, по­спішає розповісти якомога більше. "А ще, - каже вона, - ми постійно листуємося з товариством українців у місті Гродно, надсилаємо їм вірші рідною мовою, пісні, обмінюємося новина­ми. Жадібно чигаємо про події, що відбуваються в країні, обговорюємо їх, дискутуємо. Головне - бай­дужим не залишається ніхто". Незважаючи на вік, білоруси (а їх понад ста) прагнуть поновити знання рідної мови, бо спілкували­ся вони нею багато років тому.

Чергові збори товариства були урочистими - очікували на приїзд з Донець­ка заступника голови об­ласного культурно-про­світницького товариства "Неман" С.В.Пасинкової із дорогим подарунком - книгою "В памяти храним..." про білорусів, які живуть на Донеччині. Серед багатьох славних імен названі наші земляки - Лідія Микитівна Козик, Олександр Володи­мирович Попков, Ольга Петрівна Щербинка, Неллі Григорівна Рада, Тамара Іванівна Кибак,  Микола Никифорович Хрол.

Як розповіла С. В. Па­синкова, книгу допомогли видати у видавництві "До­неччина" АТЗТ "Фірма Меблі' і особисто її директор А. А. Окушко, якого вже немає серед живих, До­нецька облдержадмініст­рація, а матеріали надані міськими організаціями товариства "Неман". Тираж видання - 500 екземп­лярів, у подарунок герої одержали по десять кни­жок. Про білорусів-донеччан дізнається і Президент Республіки Білорусь Олек­сандр Лукашенко, адже де його Адміністрації твір був надісланий. Книга надійшла також до централь­них бібліотек Доненька, а тепер поповнить особисті і шкільні бібліотеки у Білицькому, стане для майбутніх поколінь свід­ченням величі подвигу на­роду, який з висоти прожи­тих років буде ще більш яс­кравим і невмирущим.

"Белый аист летит, над Полесьем, над тихим жнивьем..." - так починається одна з відомих пісень про Білорусь. Тож недарма саме цей птах став симво­лом "Неману", а друзі з До­нецька подарували біличанам його тендітну і пре­красну фігурку, зроблену з соломки

Хай подарує він щасли­ве і довге життя хорошим людям, хай міцніє "Неман", хай вливаються у нього мо­лоді й енергійні сили, при­множуючи білоруську діас­пору на Добропільщині!

Ольга СУПРЯДКІНА