Ці рядки з поезії Анатолія Копцова «Мы сами - Боги» найкраще висловлюють його кредо: людина творець своєї долі. 

Так, його власна доля була непростою, життєвий шлях не вистелено трояндами. В Америці таких людей звуть «madeself», тобто «людина, яка зробила себе сама». І справді - народився в простій робочій сім'ї, де батьки не були дуже освіченими людьми - прості трударі. Але мріяли про те, щоб син пішов далі. Повоєнне дитинство Анатолія пройшло на околиці Донецька - у Калинівці. Хоча був невгамовною дитиною (вчителі завжди усаджували його за першу парту, щоб був «на очах»), а школу закінчив із золотою медаллю. Вступив до Донецького політехнічного інституту, який закінчив у 1956 році.

А з 60-го року все його життя і доля міцно пов'язані з м. Білицьке і шахтою «Білицька» (раніше - ім. XXI з'їзду КПРС), де за винятком кількох років, коли він очолював ШВУ № 2, працював до 2007 року. Пройшов шлях від гірничого майстра до гірничого інженера, секретаря парткому шахти. Почесний громадянин м. Білицького. А ось на ніш нагороди небагатий, хоча, здавалось би, і славних справ було чимало, та й можливості були. «Ми, керівництво шахти, у першу чергу, подавали до нагородження кандидатури робітників, бо вони - всьому голова», - говорить Анатолій Дмитрович. Та хіба життя керівника не сповнене турботами, тривогами за складне гірницьке господарство, за безпечну працю і життя гірників, за виконання планів?! А скільки часу вимагала громадська робота, якою Анатолій Дмитрович займався завжди.

Він і нині, знаходячись на заслуженому відпочинку, веде активну громадську роботу як член президії Білицької Гіської ради ветеранів. За його ініціативи у місті закладено Алею пам'яті загиблих гірників, а днями, перед Новим роком, знову-таки за його ініціативи на адміністративній будівлі шахти «Білицька» встановлено меморіальну дошку з іменами і портретами відомих гірників шахти - Героя Соціалістичної Праці Ф. Г. Чабана, начальника дільниці О.Ф. Лагна,  механіка В.М. Солопієва, бригадира В. І. Полуянова. Саме ці люди впровадили і освоїли перший комплекс КМ-87, в результаті чого бригада Ф.Г. Чабана достроково виконала завдання п'ятирічки (1966-70 pp.) і видала на-гора понад 2 млн. тонн вугілля.

Ось як писав А. Д. Копцов про Ф. Г. Чабана: 

Поезія… Це еще одне захоплення Анатолія Дмитровича. Він може сміливо повторити за поетом: «Ко мне сегодня Муза приходила...». Так, з Музою він дружить давно і міцно. Його твори публікувалися у газеті «Шлях перемоги» ще у 80-х роках минулого століття, пізніше – у «Новому шляху», у колективній збірці добропільських поетів «На крилах надії» (2008 р.)

Він - автор гімну м. Білицького. А головне - Анатолій Дмитрович зібрав і згуртував біля себе білицьких поетів, яких у цьому місті чимало і добре відомих —  Василя Брика, Григорія Заварзіна,  Євген Бахтіна, Олександра Іванова і представників молодшого покоління - Миколу Новописного, Анатолія Плетеня, Геннадія Романенка, Надію Мельник та інших. Вони і склали ядро клубу за інтересами «Пишущая братия...».

Збиралися у Палаці культури, читали нові вірші, але мріяли знайти свого читача, вийти на велику аудиторію. І ось з нагоди 100-річного ювілею міста Білицького і 50-річчя шахти «Білицька» наприкінці 2009 року побачила світ книга - колективна збірка білицьких і добропільських поетів під назвою «Чувства вслух». Вона не відбулася б без Анатолія Дмитровича Копцова, який був організатором, керівником, можна сказати, мозковим центром і двигуном цієї справи. Велике спасибі йому!

Але Копцов не був би Копцовим, коли б зупинився на досягнутому. Він поставив перед «Пишущей братией» нову мету - видавати власні збірки поезій, що й здійснили в 2011 р. Євген Бахтін («От иронии к сарказму») Василь Брик («Гармония бытия»), Сергій Васильєв («Рифмы сердца»). А в серпні 2011 року побачила світ книга Анатолія Копцова «Мы сами боги» (Донецьк, ТОВ «Каштан»), примірники якої він подарував добропільським і білицьким ветеранам.

У такої яскравої, захопленої, поетичної людини і особисте життя було яскравим. Зі своєю дружиною Майєю Миколаївною він познайомився у 8-му класі школи. Перше дитяче почуття переросло у кохання всього життя. «Ми відзначали не дату весілля, а дату першого знайомства, - розповідав Анатолій Дмитрович. - І йшли разом 61 рік. До того скорботного дня у 2009 році, коли смерть забрала Майю Миколаївну». Про це він говорить у віршах «Женщина», «Чувство любви», «Загадка. Тайна. Красота» та інших. Залишилися діти - дочка Наталя живе в Києві, син Дмитро - в Ізмаїлі. Є внуки, правнуки. Більше того - Анатолій Дмитрович в цьому році чекає на народження праправнука! Життя продовжується.

21 січня Анатолій Дмитрович зустрів свій 80-річний ювілей. Побажаємо йому міцного здоров'я, незгасної енергії, особистого щастя. Живіть на радість людям, шановний Анатоліє Дмитровичу!

Ірина КАЛІНІНА

заступник голови Добропільської міської ради ветеранів

голова клубу поетів «Крила надії» 

«Новий шлях» №4 (10774),  п′ятниця

27 січня 2012 року