Олимпий ФАЙНВЕНЦ - учитель, учасник великої справи

На фото: О. Р. Файнвенц з учнями.

О войне, о труде, о себе

Если я не участник войны, 
Это вовсе, конечно,
не значит,
Что страдания
мне не больны,
От которых
и взрослый заплачет. 
Я-участник
большого огня,
Когда стены родные пылали. 
«Мессеришидты»
стреляли в меня,
Злые «Юнкерсы»
бомбы бросали.
Родился в 21 году, 
Но глазами
для фронта не вышел. 
Я хлебнул фронтовую беду 
Среди белых
донбассовских вишен.
Я не частов больницах лежу. 
Крепко жизнь мою
школа задела
И стихи очень редко пишу. 
Впрочем,
это личное дело... 
Не смущайте
вопросом меня,
Почему ордена мне не дали. 
Я - учитель,
участник Большого Труда! 
Это, может,
важней всех медалей!


Ці рядки належать перу цікавої і неординарної особистості - Олімпію Рафаїловичу Файнвенцу. Вчитель, краєзнавець, пошуковець, член редколегії Книги Пам'яті, а ще - засновник дружної родини, яка пустила корені і в нашому краї, а точніше - у місті Білицьке, де вже сорок років живе і працює Олена Олімпіївна Губа, викладач музично-теоретичних дисциплін у музичній школі № 2.

У роду Файнвенців - 278 років педагогічного стажу, 52 з них - Олімпія Рафаїловича. Музична і викладацька діяльність стали покликанням дочки Олени Олімпіївни і онуки Тетяни Григорівни Корячко.

«Тобі 88, і ти при здорово му глузді І у твердій пам яті. У тебе діти, онуки, правнуки. І ти - корінь. Мудрий, сильний, з міцною основою. Ти - мій дідусь. Я завжди відчувала в собі його гени, його принциповість і силу характеру. Мабуть, саме це допомагає мені у складних життєвих ситуаціях. Спасибі тобі, мій дідусь! Спасибі за все! Світла тобі пам'ять...» - так пише про діда онучка, Т. Г. Корячко.

10 травня 1921 року у родині Файнвенців у м. Сталіно народився первісток. За єврейською традицією хлопчика назвали Ліпою на честь прадіда-хлібороба. Мати і батько працювали у книжковій крамниці, тож хлопчик з чотирьох років вже читав. Далі - школа, ате-стат з відзнакою, факультет японської мови і літератури Ленінградського університету. Та родинні клопоти змусили хлопця повернутися на Донеччину. У червні 1941 року Олімпій разом з усією групою успішно закінчує історичний факультет Сталінського педагогічного інституту. Але... війна перекреслила всі мрії і плани. Вона різко розвернула життя в інший бік і смертельним котком пройшлася по землі.

У Олімпія дуже слабкий зір - і на фронт його не беруть. Разом з батьком і молодшим братом вони намагаються просуватися в тил, а Олімпій хапається за будь-яку роботу, працює трактористом і комбайнером у полі, на тваринницьких фермах. У березні 1943 року від рук фашистів трагічно гине брат Яків. Ця страшна подія назавжди залишила відбиток у душі і серці юнака.

ПІСЛЯ звільнення Донбасу, наприкінці 1943 року, Олімпій з батьком, змучені і знесилені, повертаються у Сталіно.

Юнацькі спогади чимало допомогли Олімпію Рафаїловичу під час роботи в редколегії Книги Пам'яті, у пошуковій діяльності.

У червні 1945 року весела латишка, однокурсниця Ольга і принциповий єврей Олімпій скромно розписалися, а у серпні 1948 року енергійного історика призначають директором СШ № 1 м. Моспіне. Школа стала його дітищем, справою його життя, покликанням душі. Школа була розрахована на 50 учнів, місць катастрофічно не вистачало. З питання побудови нового приміщення наполегливий директор їздив і в Донецьк, і в Київ, і в Москву. За півтора року школа була збудована, і у 1970 за новенькі парти сіли 700 учнів, а уроки розпочали 50 вчителів. 150 тисяч цеглин і по сьогоднішній день тримають основу знань міста Моспіне. Директором О. Р. Файнвенц працював 32 роки, рідній школі був відданий до вересня 2000 року. І мабуть, за велінням Бога, кожен наступний директор був теж вчителем історії і учнем Олімпія Рафаїловича.

Поруч з ним завжди була вірна помічниця і соратниця — дружина Ольга Альбертівна, його колега, мати сина і дочки. У школі працював історично-краєзнавчий музей, і О. А. Файнвенц була його керівником. Музей відвідали 60000 тисяч осіб, в ньому 5,5 тисячі анкет воїнів 2-ї гвардійської армії. Школа підтримувала тісний зв'язок з ветеранами, були проведені десятки поїздок учнів до міст-героїв.

Подружжя Файнвенців побувало у Центральному архіві Міністерства оборони СРСР, ними знайдено імена 14000 жителів Донецької області, які не повернулися з війни, і 800 воїнів,що померли в госпіталях.

Протягом сорока років Олімпій Рафаїлович працював у товаристві охорони пам'ятників історії і культури і в агентстві «Книга Пам'яті України». Це -унікальне видання, історично-меморіальний комплекс, реквієм по загиблих героях.

За скупими, нібито казенними рядками виданих томів - солдатські долі, частина неповторного шляху до нашої Перемоги. А також величезна, титанічна праця членів робочої групи під вмілим керівництвом 1.1. Кулаги, редакційних колегій міст і районів області, обласної, міських і районних рад ветеранів, дослідників, пошуковиків.

О. Р. Файнвенц і його дружина підготували тисячі запитів до Центрального архіву Міністерства оборони РФ, здійснили десятки відряджень до Подольська.

Естафета пам'яті на Донеччині продовжилась 19-ма томами Книги Пам'яті, в яких увічнено 132249 імен учасників бойових дій.

Олімпія Рафаїловича не стало рік тому. Він пішов з життя 9 травня, у день, який все життя для нього був найсвятішим і найвеличнішим. І певно, це не проста випадковість...

Ольга СУПРЯДКІНА
Новий шлях №18 (10789)
4 травня 2012 року


Похожие материалы:

Теги: учителя

Категория: Личность | Добавил: HELEN (07.05.2012)
Просмотров: 1442 | Комментарии: 1 | Теги: учителя | Рейтинг: 5.0/1
Всего комментариев: 1
1 dirigor  
Это фото уникальное, на нём запечатлены три директора ОШ№151: Файнвейц Олимпий Рафаилович (в центре)- возглавлял школу с 1948 по 1981 гг., Адаевская Асия Ногайшиновна (слева) -руководила школой с 1981 по 2007 гг., Диденко Елена Анатольевна (справа) - директор школы с 2007г. и по настоящее время.

Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]